Двом століттям

1. Двадцятий, прощавай!

Двадцятий, прощавай! Ти був жорстокий.
Ти шматував тіла і душі, наче звір,
Ніс ненависть свою в долини і до гір —
І скрізь, де був, усі втрачали спокій.

Двадцятий, прощавай! Ти був лукавий.
Пишався, що великий гуманіст,
Але вчинив з усіх найбільше вбивств
І мучив таборами люд безправний.

Двадцятий, прощавай! Ти був кривавий.
Червоний колір надто полюбив —
І все палало від кармінних злив
В ім’я твоєї слави.
Півсвіту прапором багряним оповив,
Всіх неугодних укидав у рів,
Закопував живими й утішався,
Що ради людства дуже постарався.

Ти бунтував. Вогні революційні
Палили душі винні й безневинні.
Ти долі руйнував, мов карткові будинки,
Ти відбирав в дітей хлібні шкуринки —
Ти мучив голодом, бо втратив жаль і страх.
Видовища твої — паради плах.
Безправ’я сіяв ти в ім’я ідей великих,
Плодив людей жорстоких і безликих —
Усяку підлу і лукаву гадь,
Що вміє вбити, вкрасти і збрехать.
Гнав Бога з краю, з душ людських болючих.
О, як ти вірних Господові мучив:
Їх в тюрми слав, в сніги, у болота
Лише за те, що визнали Христа.
Ти не зважав на сльози їх пекучі.
О, як ти „революціями” мучив!
А то був тільки бунт, а то була лиш заздрість,
А то була проста людська ненависть,
Що зодягнула демонське вбрання,—
І плакала у відчаї земля.
Та зупинив Господь твій дикий бунт
Й тобі на шию начепив хомут.
І відійшли царі атеїстичні...
Якби на віки вічні!..

Двадцятий, прощавай! Ти був стражденний.
Поміж твоїх жахних поневірянь
Мільйони відбулося покаянь
На мир блаженний.
Бо кожен, змучений в душі своїй і тілі,
Не покладавсь на власні сили,
До Бога кликав зболено щозмоги,
Чекаючи від Нього допомоги,
І пізнавав, що тільки ув Ісусі
Відновиться на силі і на дусі,
Що тільки у Спасителі, у Нім
Віднайде рідний дім,—
І більше не лякала нагла смерть,
І серце наповнялось вщерть
Любов’ю і спокоєм неземними —
І славословив Бога щохвилини.

Двадцятий, прощавай! Засвідчив ти свободу
Моєму зболеному рідному народу.
Він волю вистраждав, та зовсім нещасливий,
Бо майже кожен син його зрадливий,
Бо злодії домашні й нечестивці
Не напились ще батькової крівці.
Та, Господи, твоя любов і милість
Віллють йому у серце честь і гідність —
І кожен син його в святім пориві
Творитиме діла благочестиві,—
І прийде справжня правда і свобода –
Христова!

2. Вік двадцять перший...

Вік двадцять перший — гордий і тривожний.
Вік двадцять перший — впертий і безбожний.
Ввібрав у себе сяйво і сваволю
І океани болю.

Бундючно правду Господа відкинув
І гордовито топчеться по ній.
Злом дихає, мов триголовий змій,
На світ і на людину.

Лютує, наче виринув з безодні,
До слави рветься, до її корон.
І що йому мораль, і що йому закон
Й усі слова Господні?

Він сам собі мораль і бог верховний.
Лиш золота і влади дика хіть
Керує ним, і що вона звелить —
Він безвідмовний.

Вогонь реклам і непокора владі...
Сліпучий штучний блиск приворожив —
І бачить світ у ньому диво з див
Усупереч всій правді.

Та як йому болить!.. О віче двадцять перший,
Бунтуєш проти неба ти не перший.
Господь зупинить твій свавільний бунт
За декілька секунд.

Розкрає блискавка надземні небеса —
Згорить твоя і гордість і краса,
А Він ногою стане переможно,
На все, чим ти гордився так безбожно.

О, як тобі болить, мій віче двадцять перший.
Останнім ти уславився не перший.
В тобі сльоза надій не висихає
На небо мирне, чисте і безкрає,
Вона волає на усі світи.
— Мій Господи, прийди!

Двом століттямПоэзия

Двом століттям
Поэзия